МІКРОДОБРИВО

Пухирчаста сажка – Ustilago zeae

Стрімке зростання посівних площ під кукурудзи призводить до погіршення фітосанітарного стану. Однією з найбільш серйозних грибкових захворювань, яким піддається кукурудза, є пухирчата сажка ( пузырчастая головня). У нашій статті ми більш детально розповімо про захворювання та способи захисту посіву від нього.

Тип збудника: Гриб
Збудник: Ustilago maydis (DC.) Cda. (U.zeae Unger)

Поширення. Хвороба поширена повсюдно, де вирощують кукурудзу: у Європі, Азії, Америці, Африці, Австралії. В Україні широко розповсюджена по всій країні, але найбільшої шкоди завдає у напівзасушливих центральних областях степової зони, особливо при вирощуванні сприйнятливих гібридів, уражуючи 10-25 % рослин.


Шкідливістьхвороби полягає у значному недоборі урожаю внаслідок ураження різних органів рослин, безплідності качанів за умов раннього їх зараження, а також у загибелі уражених молодих рослин. На величину втрат урожаю впливає кількість, розмір та розташування пухирів на одній рослині. Пухирі великих розмірів спричиняють втрати близько 60% і більше, середньої величини – 25%, невеликі – 10%.

Ознаки ураження. Перші ознаки ураження хворобою спостерігаються на молодому листі і піхвах, починаючи з фази сходів. У фазі 5-8 пари листків ураження проявляється на листкових піхвах та стеблах, потім – на волотях, на початку цвітіння – на качанах. Рослини кукурудзи найбільш сприйнятливі до зараження від фази 4-6 листків до початку молочної стиглості, оскільки гриб (збудник хвороби) здатний уражувати тільки молоді меристематичні тканини. Найчастіше він заражає зону стеблового конусу наростання, внаслідок уражуються стебла, листки, волоті, а також молоді качани та їх рудименти, що знаходяться в листкових піхвах нижче качанів. В місцях ураження утворюються характерні пухирчасті здуття різної форми та розміру від невеликих до 15 см і більше в діаметрі. Розвиток здуттів починається з блідих, злегка припухлих плям, що швидко збільшуються і за 2-3 тижні перетворюються у великі жовна блідувато-рожевого або зеленкувато-жовтого кольору. У нестиглому стані сажкові здуття складаються з сірувато-білої, шаруватої маси, вкритої товстою вологою оболонкою. При достиганні вміст здуття перетворюється на чорно-оливкове скупчення теліоспор гриба – кулястих, 7-12 мкм в діаметрі або еліпсовидних, з жовто-бурими, дрібношипуватими оболонкими. По мірі достигання здуття його оболонка висихає і розтріскується.

Джерелами інфекції є теліоспори у ґрунті і рідше – на насінні.

Розвиток хвороби. Первинне зараження відбувається за допомогою теліоспор, які розносяться вітром з пухирів, що лишилися на полі з минулого року і були зруйновані при обробітку грунту. Проростають теліоспори за наявності краплинної вологи протягом кількох годин. Оптимальною температурою для проростання спор є +23…+25°С.

Проростаючи, спори проникають у рослини через епідерміс молодих органів і в місцях пошкодження комахами. Гриб дифузно не поширюється по рослині, тому кожне утворене здуття є місцем зараження.

Маса зрілих теліоспор, що розпилюється з тріщин пухирів впродовж вегетації, спричиняє вторинне зараження рослин. За період вегетації рослин гриб може утворювати 3-5 генерацій. Кількість таких повторних циклів залежить від погодних умов. Найбільш сприятливими для розвитку пухирчастої сажки є висока температура і періодичні посухи: в роки, коли в період вегетації дощі випадають нерівномірно, пухирчастої сажки буває дуже багато. Систематичне достатнє зволоження, як і тривалі посухи – несприятливі для розвитку хвороби. Поширенню пухирчастої сажки сприяють також пошкодження рослин шведською мухою, стебловим кукурудзяним метеликом та іншими комахами, механічне травмування при обробці ґрунту.

Щодо токсичності пухирчастої сажки, вважається, що молоді жовна з щільною м’якоттю не отруйні, а жовна зі сформованою споровою масою такі ж отруйні, як і ріжки злаків. Тому рослини з пухирями сажки не слід використовувати для годівлі тварин, ні у свіжому вигляді, ні у вигляді силосу.

Прогноз розвитку хвороби. На ступінь розвитку пухирчастої сажки дуже впливають фактори погоди. Висока температура і умови, коли періоди достатньої вологи чергуються з її нестачею, більш сприятливі для розвитку пухирчастої сажки, ніж умови систематичного достатнього зволоження. В роки, коли в період вегетації дощі випадають нерівномірно, пухирчастої сажки буває дуже багато, але тривалі посухи несприятливі для її розвитку. Ураженість рослин завжди більша при низькій (40 % і нижче) чи високій (80 % і вище) вологості ґрунту, ніж при оптимальній (60 %). Розвиток хвороби також залежить від цілісності оболонок жовен при перезимівлі в полі: спори у незруйнованих жовнах дуже стійкі проти несприятливих осінніх та зимових умов, а у розпорошеному стані швидко гинуть. Поширенню пухирчастої сажки сприяє також пошкодження рослин шведською мухою та іншими комахами.

Заходи захисту. На сучасному етапі розвитку інтенсивного землеробства основна роль належить агротехнічним прийомам, спрямованим на різке зменшення резервації інфекції і підвищення стійкості рослин проти хвороби. Боротьба з цим захворюванням полягає, головним чином, у знищенні джерел інфекції, а також у створенні умов, які підвищують опір рослинного організму хворобі. До таких заходів належать агротехнічні прийоми:

  • правильна зміна культур у сівозмінах, в сівозміні кукурудза на насіння не повинна перевищувати 25–30 % площі. Спори гриба добре перезимовують у ґрунті на глибині 5–20 см та на поверхні серед пожнивних решток, але за 2–3 роки майже повністю втрачають свою життєздатність.;
  • Просторова ізоляція між посівними і товарними посівами, між минулорічними площами і посівами нинішнього сезону.  Насіннєві ділянки повинні бути розміщені на відстані не менше ніж 0, 5 км від товарних посівів.
  • сівба гібридним насінням першого покоління та добір здорового насінневого матеріалу;
  • Забезпечення повноцінного живлення макро і мікроелементами, що підвищує стійкість кукурудзи до захворювання і стимулює імунітет;
  • Оптимальні строки і норми висіву;
  • Захист посівів від будь-якого пошкодження. Захисні заходи від шкідників.
  • Подрібнення і заорювання пожнивних рослинних залишків, своєчасне проведення глибинної зяблевої оранки й інші методи технологічного вирощування кукурудзи. Теліоспори пухирчастої сажки гинуть за глибокого заорювання (на 25 см і глибше)
  • Збираючи врожай кукурудзу слід скошувати якомога нижче, аби знищити шкідливу ентомофауну
    (кукурудзяного метелика, совок), що є переносниками хвороб та часто зимують у стеблах рослин.

Впровадження хімічних заходів захисту рослин лише частково знижує шкодочинність цієї хвороби, підвищуючи при цьому і без того високе пестицидне навантаження на ґрунт. Воно запобігає поширенню хвороби з насінням у райони, де вона відсутня або зустрічається рідко. Протруювання насіння здійснюється препаратами: вітавакс 200ФФ, 34 % в.с.к. (2,5–3,0 л/т); вітавакс 200, 75 % з.п. (2,0 кг/т); максим, 2,5 % т.к.с. (1 л/т), Венцедор, Діксіл Ультра.

Створення і застосування стійких гібридів кукурудзи є найбільш радикальним і економічно ефективним методом боротьби з пухирчастою сажкою.

Джерела:

https://alfasmartagro.com/alfa-science/harmful_objects/diseases_maize/pukhirchasta_sazhka/

Пухирчаста сажка кукурудзи

https://www.kws.ua/global/show_document.asp?id=aaaaaaaaaaqdsks

https://agroexp.com.ua/uk/strashnyy-vrag-kukuruzy-puzyrchastaya-golovnya

data-matched-content-ui-type="image_sidebyside" data-matched-content-rows-num="2" data-matched-content-columns-num="1" data-ad-format="autorelaxed">

Метки: , ,