МІКРОДОБРИВО

Хвороби озимої пшениці

Значних недоборів і втрат урожаю пшениці озимій завдають паразитарні хвороби, серед яких значним поширенням вирізняються сажкові й іржасті захворювання, кореневі гнилі, борошниста роса, септоріоз листя і колоса, піренофороз, фузаріоз колоса, альтернаріоз, тифульозна і склероціальна гнилі, оливкова і снігова пліснява, чорний плямистий та базальний бактеріози, вірусні хвороби. Відтак пшениця озима потребує постійного контролю й захисту.


Економічні пороги шкідливості хвороб
Назва хвороби
Фаза розвитку рослин
Економічний поріг шкідливості
Фузаріоз, церкоспорельоз, снігова пліснява
Кущіння
10-15% уражених рослий
Септоріоз
3-4-й верхній листок озимої пшениці
5% ураженої площі рослин
Бура, жовта іржа, борошниста роса
-//-
1% уражених листків
(4-5 пустул чи плям
на один листок)
Стеблова іржа
-//-
0,1% ураженої площі рослин
Плямистості листя
Трубкування
Ураження рослин понад 5%
Комплекс хвороб озимої пшениці
Поява останнього листка-колосіння
Перші ознаки хвороб

Саж­кові хво­ро­би зу­мов­лю­ють як відкриті не­до­бо­ри вро­жаю в ре­зуль­таті ут­во­рен­ня спо­ро­вої ма­си замість зер­на в ко­лоссі, так і при­хо­вані втрати. Нерідко на інфіко­ва­них рос­ли­нах хвороба не про­яв­ляється за­вдя­ки ак­тивній ре­акції на її збуд­ни­ка, що за­вер­шується де­ге­не­рацією гриб­ниці па­то­ге­ну. Про­те на за­хис­ну ре­акцію рос­ли­на ви­т­ра­чає ба­га­то енергії, пла­с­тич­них ре­чо­вин, і це не­га­тив­но по­зна­чається на її роз­вит­ку та про­дук­тив­ності. Ура­жені про­ро­ст­ки пше­ниці ози­мої уповільню­ють свій ріст і роз­ви­ток, ча­с­ти­на їх ги­не, внаслідок чо­го зни­жу­ють­ся схожість і гу­с­то­та посівів.

При­хо­вані не­до­бо­ри вро­жаю че­рез твер­ду саж­ку зу­мов­лені тим, що ма­са на­зем­ної ча­с­ти­ни в рос­лин, які оду­жа­ли від хво­роб, змен­шується на 30–40%, відповідно до­вжи­на стеб­ла й ко­ло­са втра­чає 15–20% порівня­но з неінфіко­ва­ни­ми рос­ли­на­ми; у ко­лосі на 10–15% фор­мується мен­ше зер­нин, змен­шується ма­са 1000 зер­нин. При­хо­вані не­до­бо­ри вро­жаю іноді вдвічі-вчетверо пе­ре­вер­шу­ють відкриті втрати в ре­зуль­таті ут­во­рен­ня чор­ної спо­ро­вої ма­си замість зер­на в ко­лосі ура­же­них рос­лин. За силь­но­го ура­ження не­добір уро­жаю мо­же ста­но­ви­ти по­над 15–20%.

За роз­вит­ку стеб­ло­вої саж­ки хворі рос­ли­ни да­ють уп’яте­ро мен­ший уро­жай ма­си, змен­шується про­дук­тив­на ку­щистість. Не­добір уро­жаю зер­на в по­льо­вих умо­вах відповідає відсот­ку ура­же­них рос­лин. Кар­ли­ко­ва саж­ка — шкід­ливіша за твер­ду. Ура­жені посіви май­же не фор­му­ють уро­жай.

Іржа­с­ті хво­роби складні тим, що їхні збуд­ни­ки, фор­му­ю­чи урединії і телії, роз­ри­ва­ють епідерміс і та­ким чи­ном завдають рос­лині ти­сячі ран, на за­руб­цю­ван­ня яких во­на ви­т­ра­чає знач­ний за­пас енер­ге­тич­них і пла­с­тич­них ре­чо­вин, у ре­зуль­таті чо­го сут­тєво зни­жується про­дук­тивність культури. В ура­же­них рослинах зменшується асиміля­ційна по­верх­ня, по­ру­шу­ють­ся фізіоло­гічні й біохімічні про­це­си, підви­щується транспірація і ди­хан­ня, зни­жує­ться їхня зи­мо- і по­су­хостій­кість. Хворі рос­ли­ни суттєво втра­ча­ють про­дук­тив­ність, що по­зна­чається не ли­ше на кіль­кості, а й на якості от­ри­ма­но­го вро­жаю. Ура­жені рос­ли­ни, як пра­ви­ло, фор­му­ють неви­пов­не­не насіння. Ут­ра­ти вро­жаю від бу­рої іржі за­ле­жать від термінів мак­си­маль­но­го її роз­вит­ку, стійкості сор­ту, тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня і мо­жуть ся­га­ти від 3 до 10–20 ц/га й більше. Вод­но­час знач­но погіршу­ють­ся якісні по­каз­ни­ки — змен­шується на­ту­ра зер­на, скло­подіб­ність, уміст си­рої клей­ко­ви­ни, си­ла бо­рош­на.

Бо­рош­ни­с­та ро­са змен­шує асимі­ля­­ційну по­верх­ню листків, руй­нує хло­ро­філ та інші пігмен­ти, в ре­зуль­таті чо­го погіршується інтен­сивність фо­то­син­те­зу. За інтен­сив­но­го ура­ження упо­віль­нюється роз­ви­ток ко­ре­не­вої си­с­те­ми, зни­жується ку­щистість рос­лин, за­три­мується ко­лосіння, при­ско­рюється до­зрі­ван­ня. Ма­са 1000 зе­рен із силь­но ура­же­них бо­рош­ни­с­тою ро­сою рос­лин, порівня­но зі здо­ро­ви­ми, зни­жується з 46 до 40 г, чис­ло зе­рен в од­но­му ко­лосі — від 22 до 20, ви­со­та рос­лин — від 105 до 88 см. Не­добір уро­жаю пше­ниці від ураження бо­рош­­ни­с­тою ро­сою є знач­ним за умо­ви інтен­сив­но­го ура­жен­ня пра­пор­це­во­го і дру­го­го листків рос­ли­ни і ста­но­вить 10–15, а іноді 30–50%.

Збуд­ни­ки ко­ре­не­вих гни­лей ура­жують ко­ре­не­ву і при­ко­ре­не­ву ча­с­ти­ни стеб­ла, ча­с­то провідну си­с­те­му, внаслідок чо­го рос­ли­ни ста­ють не­до­роз­ви­ну­ти­ми, з жов­ти­ми чи пля­ми­с­ти­ми ли­ст­ка­ми. У хво­рих рос­лин відми­ра­ють про­дук­тивні чи ста­ють ламкими стеб­ла, спо­с­терігається їхня пу­с­то- й біло­ко­лосість, плюсклість зер­на. У зв’яз­ку з істот­ним по­теплінням осінньо­го періоду ве­ге­тації ози­мої пше­ниці її посіви потребують ефек­тивнішо­го, дієвішо­го, за­хи­с­ту від ко­ре­не­вих гни­лей.

Зви­чай­на (гельмінто­с­поріоз­на) і фу­заріоз­на ко­ре­неві гнилі ду­же шкід­ливі у фазі про­ростків. Так, на ранніх ета­пах он­то­ге­не­зу ози­мої пше­ниці на штуч­но­му інфекційно­му тлі ма­са хво­рих про­ростків змен­шується на 14–21, ма­са ко­ренів — на 28–36% від­повідно. В ура­же­них фу­заріоз­ною ко­ре­не­вою гнил­лю рос­лин, порівня­но зі здо­ро­ви­ми, ви­со­та сте­бел мен­ша на 10–12%, до­вжи­на ко­ло­са — на 12–14%, кількість зе­рен у ко­лосі — на 35–40,5, а їхня ма­са — на 40–46%. У період ве­ге­тації хво­ро­ба при­зво­дить до зріджу­ван­ня по­сівів і відми­ран­ня про­дук­тив­них сте­бел. Ча­с­ти­на ура­же­них сте­бел ут­во­рю­є не­до­роз­ви­не­ний ко­лос із плюск­лим на­сінням, іноді спо­с­терігається пу­с­то­ко­лосість.

Збуд­ни­ки фу­заріоз­ної ко­ре­не­вої гнилі, за­се­ля­ю­чи ко­ло­с­ки пше­ниці та інших злаків, спри­чи­ня­ють фу­заріоз ко­ло­са. Во­ни за­бруд­ню­ють зер­но міко­ток­си­на­ми, роб­лять йо­го не­при­дат­ним і навіть не­без­печ­ним для їжі лю­дей чи тва­рин. У ре­зуль­таті роз­вит­ку хво­ро­би змен­шується вро­жайність і ма­са зер­на. В ура­же­них рос­лин во­но бу­ває насті­ль­ки лег­ким, що під час об­мо­ло­чування відвіює­ться. Ура­же­не зер­но або повністю втра­чає схожість, або після йо­го ви­­сівання в ґрунт фор­му­ють­ся про­ро­ст­ки з оз­на­ка­ми фу­заріоз­ної ко­ре­не­вої гнилі.  Шкід­ливість офіобо­льоз­ної ко­ре­не­вої гнилі у фазі сходів при­зво­дить до зни­жен­ня ма­си ко­ренів рос­лин на 20–25%, про­дук­тив­на ку­щистість змен­шується до 10%. Шко­да від офіо­бо­льо­зу ви­яв­ляється та­кож у по­ру­шен­ні вод­но­го ба­лан­су, уповіль­нен­ні про­цесів за­с­воєння по­жив­них ре­чо­вин із ґрунту, за­ку­по­ренні провідної си­с­те­ми. Інфіко­вані рос­ли­ни гос­тро відчу­ва­ють дефіцит во­ло­ги й по­жив­них ре­чо­вин. Ок­ремі уражені рослини ги­нуть, інші за­три­мують­ся в рості й роз­вит­ку, пе­­ред­час­но дозріва­ють, нерідко спо­с­те­рігається біло- та пу­с­то­ко­лосість. Кількість зе­рен у ко­лоссі змен­шується до 50%, ма­са 1000 зе­рен — на 10–15%. Ви­со­кий сту­пінь ура­жен­ня рос­лин фік­су­ють у фа­зи мо­лоч­ної та мо­лоч­но-вос­ко­вої стиг­лості, ко­ли при­пи­няється фор­му­ван­ня но­вих ко­ренів. За інтен­сив­но­го роз­вит­ку хво­ро­би не­добір уро­жаю мо­же ся­га­ти 70%. Це за­ле­жить від фа­зи роз­вит­ку, ко­ли відбу­ло­ся за­ра­жен­ня рос­лин та фак­торів зовнішньо­го се­ре­до­ви­ща.

Цер­ко­с­по­ре­ль­оз­на ко­ре­не­ва гниль спри­чи­няє без­лад­не ви­ля­ган­ня рос­лин і ла­ман­ня сте­бел біля ос­но­ви. Внаслідок роз­вит­ку за­хво­рю­ван­ня руй­ну­ють­ся провідна й опор­на си­с­те­ми стебла. Збуд­ни­ки хво­ро­би за­ку­по­рю­ють про­відні су­ди­ни, що бло­кує про­хо­д­жен­ня во­ди та міне­раль­них ре­чо­вин до на­зем­ної ча­с­ти­ни рос­ли­ни, а це суттєво змен­шує ма­су зер­на. За роз­вит­ку цер­ко­с­по­ре­ль­оз­ної ко­ре­не­вої гнилі в рос­лин кількість зе­рен з од­но­го ко­ло­са змен­шується на 4–6, ма­са 1000 зе­рен — на 20–30%. Не­добір уро­жаю зер­на че­­рез цер­ко­с­по­ре­ль­оз, за­леж­но від інтен­сив­ності роз­вит­ку хво­ро­би й фа­зи, в якій відбу­ло­ся за­ра­жен­ня рос­ли­ни, мо­­­­же ся­га­ти по­над 30%.

За роз­вит­ку гос­трооб­лямівко­вої (ри­зок­тоніоз­ної) пля­ми­с­тості у фа­зі сходів відбу­вається відми­ран­ня ура­же­них про­ростків, за ура­ження рос­лин у пізніші фа­зи кількість зе­рен у ко­лосі інфіко­ва­них рос­лин змен­шується на 10–15%, ма­са 1000 зе­рен — на 1–3, не­добір уро­жаю мо­же ся­га­ти 15%.

Збуд­ни­ки сеп­торіозу ли­с­тя при­зво­дять до суттєвих змін фізіоло­го-біохі­міч­них про­цесів у рос­лин­но­му ор­ганіз­мі. В ли­ст­ках ура­же­них рос­лин пше­ниці вміст хло­рофілу зни­жується на 15–70%, ас­корбіно­вої кис­ло­ти — на 30–60 мг/%, інтен­сивність фо­то­син­те­зу — в чо­ти­ри-дев’ять разів, інтен­сивність ди­хан­ня — на 4–17%. Під впли­вом хво­ро­би в рос­лин погіршу­ють­ся ос­новні по­каз­ни­ки струк­ту­ри вро­жаю. Кількість зе­рен у ко­лосі зни­жується від 41 до 36 оди­ниць, кількість не­ви­пов­не­но­го насіння в уро­жаї зро­с­тає від 3 до 40%, ма­са 1000 зе­рен змен­шується май­же в 1,5 ра­зу. Ко­жен відсоток ура­жен­ня рос­лин сеп­торіо­зом відповідає змен­шен­ню ма­си зер­на за­леж­но від стійкості рос­лин на 0,2– 0,5%. У зерні хво­рих рос­лин зни­жує­ть­ся вміст білко­во­го азо­ту на 0,3%, енер­гія про­ро­с­тан­ня — на 14–16%, по­льо­ва схожість — на 7–10%. Не­добір уро­жаю мо­же ся­га­ти понад 30%.

Шкідливість піре­но­фо­ро­зу по­ля­гає у змен­шенні асиміляційної по­верхні листків і вмісту су­хих ре­чо­вин, суттєво­му зни­женні ма­си 1000 зе­рен. За інтен­сив­но­го ура­жен­ня рос­лин піре­но­фо­ро­зом уко­рочується ко­лос. Си­ту­ація погіршується у разі мінімального об­робітку ґрунту. Ве­ли­чи­на не­до­бо­ру вро­жаю варіюється за­леж­но від інфекцій­но­го на­ван­та­жен­ня і фа­зи по­чат­ко­во­го за­ра­жен­ня рос­лин, на­си­чен­ня сівозміни зла­ко­ви­ми куль­ту­ра­ми, три­ва­лості спри­ят­ли­вих по­год­них умов для роз­вит­ку хво­ро­би впро­довж ве­ге­тації, сор­то­вих особ­ли­во­с­тей і мо­же ста­но­ви­ти від 20 до 50%.

За ура­ження листків пше­ниці аль­тер­наріозом змен­шується асиміля­цій­на по­верх­ня рос­лин, що при­зво­дить до зни­жен­ня їхньої про­дук­тив­ності. Ура­же­не чор­ним за­род­ком насіння — фізіоло­гіч­но не­до­роз­ви­не­не. Во­но має низь­ку енергію про­ро­с­тан­ня і схо­жості. Ви­ро­щені з та­ко­го насіння рос­ли­ни від­ста­ють у рості й роз­вит­ку, внаслідок чо­го суттєво змен­шується вро­жай. Крім цьо­го, збуд­ни­ки аль­тер­наріозу про­ду­ку­ють у різних комбінаціях біологічноак­тивні ре­чо­ви­ни — ток­си­ни (аль­тер­на­ріол, мо­но­ме­ти­ло­вий ефір аль­тер­наріо­лу, аль­те­ну­ен, тен­ток­син, те­т­раліни то­що), які є силь­ни­ми алер­ге­на­ми й не­без­печні для здо­ров’я лю­дей і тва­рин.

Запізнен­ня зі зби­ран­ням уро­жаю пше­ниці у во­ло­гу по­го­ду при­зво­дить до інтен­сив­но­го ура­жен­ня рос­лин олив­ко­вою пліснявою і до по­чорніння всієї на­зем­ної ма­си рос­лин. Ура­же­не насіння плюскле, ха­рак­те­ри­зується низь­кою енергією про­ро­с­тан­ня і схожістю, має низькі тех­но­логічні якості. Не­добір уро­жаю в ро­ки інтен­сив­но­го роз­вит­ку хво­ро­би мо­же ся­га­ти по­над 10–15%.

За інтен­сив­но­го роз­вит­ку сніго­вої плісняви, скле­роціаль­ної і ти­фу­ль­оз­ної гнилей відбу­вається суттєве зрі­дже­н­ня посівів — рос­ли­ни ги­нуть. У та­ких ви­пад­ках пло­щу пе­ресіва­ють або підсіва­ють яро­ву куль­ту­ру. Шкідливість сніго­вої плісняви по­ля­гає в то­му, що ура­же­не на­сіння, як пра­ви­ло, фізіологічно не­до­ роз­ви­ну­те, має низь­ку енергію про­ро­с­тан­ня і схожість. Рос­ли­ни із та­ко­го на­сі­ння відста­ють у рості й роз­вит­ку, на більшості з них про­яв­ляється ко­ре­не­ва гниль, спо­с­терігається не­до­роз­ви­не­ність і відми­ран­ня про­дук­тив­них сте­бел, що відчут­но змен­шує уро­жай. Ура­жен­ня ти­фу­ль­оз­ною гнил­лю спо­с­тері­гає­ться частіше на важ­ких за­пли­ва­ю­чих ґрунтах, особ­ли­во на ділян­ках, що за­рос­ли пирієм, який є ре­зер­ва­то­ром ін­фек­ції. Силь­но ура­жені рос­ли­ни ги­нуть. Це спри­чи­няє зріджен­ня посівів. Ті, що оду­жу­ють, ма­ють удвічі мен­шу про­дук­тивність сте­бел, а кількість зе­рен у ко­лосі та їхня за­­­­галь­на ма­са змен­шу­ють­ся на 30–40%.

У ре­зуль­таті роз­вит­ку чор­но­го пля­ми­с­то­го й ба­заль­но­го бак­теріозів шко­да про­яв­ляється в уко­ро­ченні ко­ло­са, змен­шенні кількості ко­ло­сочків і зер­на в ко­лосі, збільшенні кількості не­до­роз­­ви­не­них і сте­риль­них (пу­с­тих) ко­лос­ків. Сфор­мо­ва­не плюск­ле насіння має слабку енергію про­ро­с­тан­ня, погану схожість, низь­ку тех­но­логічну якість. За ви­­­сі­вання за­ра­же­но­го насіння у ґрунт ін­­фек­ція ди­фуз­но по­ши­рюється на про­ро­ст­ки, ча­с­ти­на яких ги­не до по­яви їх на по­­верх­ні ґрунту, відбу­вається зріджен­ня посівів.

Унаслідок ура­ження рос­лин російською мо­заїкою ті во­се­ни по­си­ле­но ку­щать­ся, ут­во­рю­ю­чи ніби ро­зет­ку ли­с­тко­вих пла­с­ти­нок із мо­заїчним роз­маїт­тям. Ли­ст­ки в ура­же­них рос­лин ста­ють товщі, жорсткіші — як в осо­ки. Навесні на них про­яв­ляється хло­роз. За силь­но­го ура­жен­ня такі рос­ли­ни в’януть і відми­ра­ють. За не­знач­но­го про­яву мо­заїки ли­ст­кові пла­с­тин­ки грубіша­ють, рос­ли­ни відста­ють у рості й роз­вит­ку, ма­ють кар­ли­ко­вий ви­гляд. Внаслідок ура­же­ння в них збіль­шується кількість сте­бел, про­те ко­лос на них пе­ре­важ­но не фор­мується. На ок­ре­мих інфіко­ва­них рос­ли­нах ко­лос фор­мується зі спо­тво­ре­ни­ми квітка­ми, ча­с­то сте­риль­ний, іноді ут­во­рюється зер­но, але во­но плюск­ле і зде­фор­мо­ва­не.

Рос­ли­ни, ура­жені віру­сом сму­га­с­тої мо­заїки, за­три­му­ють­ся в рості й фор­му­ють плюск­ле зер­но. Іноді во­но зов­сім не ут­во­рюється. У спри­ят­ливі для роз­вит­ку інфекції ро­ки вірус мо­же спри­чи­ни­ти по­вну за­ги­бель або втра­ту 30–50% уро­жаю.

За роз­вит­ку фіто­плаз­мо­вої кар­ли­ко­вості (блідо-зе­ле­на кар­ли­ковість) пше­ниці інфіко­вані рос­ли­ни відста­ють у рості й роз­вит­ку, спо­с­теріга­ється над­мірне їхнє кущіння, фор­му­ван­ня «щільної ро­зет­ки», у фазі ви­ходу в труб­ку во­ни від­ми­­ра­ють. У кар­ли­ко­вих рос­лин ли­ст­ки блідо-зе­лені, кількість па­гонів збіль­шує­ться, ко­лос спо­твор­ений, зі сте­риль­ни­ми квітка­ми. Пе­ред­час­но відми­ра­ють ли­ст­ки (у фазі ко­ло­сіння). Ура­жені рос­ли­ни здебільшого не фор­му­ють про­дук­тив­них сте­бел.

Ко­жен зі збуд­ників зга­да­них за­хво­рю­вань у ре­зуль­таті три­ва­лої ево­люції в си­с­темі рос­ли­на — жи­ви­тель — па­то­ген при­сто­су­вав­ся до надійних, до­б­ре за­хи­ще­них, місць ре­зер­вації інфекції і швид­ких шляхів її поширен­ня під час ве­ге­тації рос­лин. У зв’яз­ку з цим ко­жен то­ва­ро­ви­роб­ник по­ви­нен чітко зна­ти дже­ре­ла пер­вин­ної інфекції збуд­ників хвороб, звідки щорічно роз­по­чи­нається роз­ви­ток то­го чи іншо­го за­хво­рю­ван­ня.

Так, ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції збуд­ників твер­дої, стеб­ло­вої і кар­ли­ко­вої са­жок є за­спо­ре­не насіння (по­верх­не­ва інфекція) і за­спо­ре­ний ґрунт (ґрун­­то­ва інфекція); збуд­ни­ка ле­тю­чої саж­ки — за­ра­же­не насіння, в яко­му збе­рі­гається гриб­ни­ця па­то­ге­ну (внут­рішня інфекція); лінійної стеб­ло­вої іржі злаків — ура­жені решт­ки; бу­рої іржі пше­ниці й жов­тої іржі злаків — ура­жені па­да­ли­ця ози­мої пше­ниці (са­мосіви) та осінні посіви ози­мої пше­ниці і ба­га­то­річ­­них зла­ко­вих трав; зви­чай­ної та фу­­заріоз­ної ко­ре­не­вих гни­лей, сеп­то­ріозу та фу­за­ріо­зу ко­ло­са, аль­тер­наріо­зу — за­ра­же­не насіння (по­верх­не­ва і внут­ріш­ня ін­фек­ції), ура­жені решт­ки й ґрунто­ва інфек­ція; офіобо­льоз­ної, ри­зок­тоніоз­ної та цер­ко­с­по­ре­ль­оз­ної ко­ре­не­вих гни­лей, сеп­торіозу ли­с­тя, пі­ре­но­фо­ро­зу — рос­линні решт­ки і ґрунто­ва інфекція; чор­но­го пля­ми­с­то­го та ба­заль­но­го бак­те­ріо­зів — за­ра­же­не на­сіння і ча­ст­ко­во решт­ки, що не пе­ре­гни­ли в ґрунті; сні­го­вої плісняви, скле­ро­ціа­ль­­ної і ти­фу­ль­оз­ної гнилей — ґрунто­ва інфекція; ві­­рус­них хво­роб — ура­жені з осені рос­ли­ни пше­ниці ози­мої, до­дат­ко­во — сисні ко­ма­хи — пе­ре­нос­ни­ки віру­сів і фіто­плазм.

Висновок

Ефек­тив­но­го за­хи­с­ту пше­ниці ози­мої від хво­роб мож­на до­сяг­ти ли­ше за умов, ко­ли за­хо­ди в осінній період спря­му­ва­ти в пер­шу чер­гу на ра­ди­каль­не об­ме­жен­ня або зни­щен­ня дже­ре­ла інфек­ції, бло­ку­ван­ня чи уповільнен­ня шляхів її по­ши­рен­ня в період по­чат­ку ве­ге­тації рос­лин.
Ре­алізу­ва­ти це мож­на шля­хом ви­ко­нан­ня низ­ки ор­ганізаційно-гос­по­дарсь­ких, се­лекційно-насіннєвих, аг­ро­техніч­них, хімічних, біологічних та інших за­ходів з ура­ху­ван­ням за­ко­номірно­с­тей роз­вит­ку хво­роб і фіто­санітар­но­го ста­ну посівів. Пер­шо­чер­го­ва ме­та за­хис­них за­ходів по­ля­гає у змен­шенні по­ши­рен­ня і роз­вит­ку хво­роб до еко­номічно невід­чут­но­го рівня їхньої шкідли­вості. Їх вар­то спря­му­ва­ти на оп­тимізацію хімічно­го за­хи­с­ту пше­ниці на ос­нові кри­теріїв доцільності за­сто­су­ван­ня фунгіцидів за­леж­но від фіто­санітар­но­го ста­ну посівів, сту­пе­ня стійкості сортів до хво­роб.

 

І. Мар­ков, про­фе­сор,
В. За­рем­ба, на­ук. співробітник НУБіП Ук­раїни

 

Інформація для цитування

Як шкодять пшениці озимій хвороби і де зберігаються в зимовий період їхні збудники? / І. Мар­ков, В. За­рем­ба // Пропозиція. — 2016. — № 11. — С. 78-82

Фото: Нертус

©Пропозиція – Головний журнал з питань агробізнесу
http://propozitsiya.com/ua/hvoroby-ozymoyi-pshenyci

data-matched-content-ui-type="image_sidebyside" data-matched-content-rows-num="2" data-matched-content-columns-num="1" data-ad-format="autorelaxed">

Метки: ,