МІКРОДОБРИВО

Калина звичайна

КАЛИНА ЗВИЧАЙНА Viburnum opulus – гіллястий кущ або невелике (2-4 м заввишки) дерево родини жимолостевих.


Поширення. Калина звичайна росте в лісах, між чагарниками та при берегах річок по всій території України. Широко вирощують її на присадибних ділянках.

Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб заготовляють кору, плоди і квітки. Кору здирають весною перед розгортанням листя: на молодих гілках роблять на віддалі 25-30 см один від одного кільцеві надрізи, сполучають їх двома поздовжніми розрізами, знімають кору двома півтрубками і сушать, не вкладаючи їх одну в одну, на сонці або в приміщенні з доброю вентиляцією. Сушіння припиняють, коли кора стає ламкою. Сухої сировини виходить 38-40 % . Строк придатності -4 роки. Плоди збирають у вересні – жовтні, коли вони повністю достигнуть. Сушать їх у затінку на вільному повітрі або в сушарках при температурі 50-60°. Сухі плоди обмолочують, сортують, відділяючи гілочки і плодоніжки. Кора і плоди калини відпускаються аптеками. Квітки використовують лише в народній медицині. Збирають їх під час цвітіння рослини, звільняють від гілочок і квітконіжок, швидко сушать у затінку і зберігають у коробках, вистелених папером.

Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати кори калини виявляють кровоспинну і слабку сечогінну дію, мають в’яжучі й заспокійливі властивості, посилюють тонус м’язів матки, збільшують тривалість дії снотворних засобів. Як кровоспинний засіб препарати кори калини використовують при маткових кровотечах, особливо в клімактеричний період, при альгоменореї, субінволюції матки в післяпологовий період, при кровотечах на грунті запальних захворювань жіночих статевих органів, а також при гемороїдальних кровотечах. Використовують кору і як запобіжний засіб проти випадкових та звичних абортів. Відваром кори промивають піхву при болісних маткових кровотечах і білях у жінок. Плоди калини (свіжі, протерті, з цукром, перероблені на джем, сік тощо) вживають при нервовому збудженні, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі й спазмах судин. Варені з метод плоди калини їдять при кашлі, охриплості, задишці, хворобах печінки, жовтяниці та діареї. Сік з плодів калини з метод використовували в народній медицині для лікування раку молочної залози, для профілактики раку шлунка при гіпоацидному гастриті. Вважається, що систематичне вживання плодів калини покращує самопочуття хворих на злоякісні пухлини органів травлення. Настій плодів калини п’ють проти фурункулів, карбункулів, екземи, різних висипів на тілі, як вітамінний, загальнозміцнюючий, потогінний і послаблюючий засіб. У дерматології й косметиці свіжий сік плодів є добрим засобом проти вугрів, висипів та пігментних плям на обличчі, для лікування ранг і ураженої екземою шкіри. Настій квіток використовують у народній медицині при кашлі, простуді, задишці, склерозі, туберкульозі легень та при захворюваннях шлунка. Ним полощуть горло при ангінах і промивають рани.

Ботанічний опис і біологічні особливості

Калина звичайна – швидкорослий чагарник. Щорічні прирости досягають 40-80 см. Живе 50 років.

Калина світлолюбна, вологолюбна й вимоглива до родючості ґрунту. Добре росте на чорноземах, суглинках і інших видах родючих ґрунтів на відкритих місцях. Завдяки морозостійкості вона росте й плодоносить майже на самій північній границі лісу. Не страждає від заморозків і сильних морозів. Переносить запиленість і загазованість повітря, тому її можна розводити на вулицях міст. Калину звичайну висаджують у парках для створення окремих груп рослин і принади птахів.

Листя калини вражають попелиці й інші шкідники, що може привести до повного знищення кущів. Тому в садовій культурі особливу увагу приділяють боротьбі з комахами.

У присадибних садах в основному вирощують сіянці або вегетативно розмножені форми калини місцевого походження. Сіянці сорту Київська садова № 1 відібрані в Українському ботанічному саду. Цей сорт цінується за біологічні й господарські особливості. Його рекомендують розводити на присадибних ділянках.

Розмноження

Калину розмножують насінням й вегетативно. Всі способи дають високий вихід посадкового матеріалу.

Розмноження насінням. На окремій ділянці вирощують одно-дворічні сіянці, потім пересаджують їх на постійне місце. Для одержання коштовних сіянців у господарському відношенні насіння заготовлюють із урожайних, великоплідних рослин. Зі збором плодів у природних насадженнях варто поквапитися, тому що іноді й весь урожай може бути з’їдений птахами. Гризуни поїдають насіння навіть у посівах.

При заготівлі насіння їх відокремлюють від м’якоті, промивають водою й сушать. Їхня схожість зберігається 2 роки.

Насіння калини, посіяні восени в ґрунт, проростають лише через 1,5 року. Тому сіяти їх краще навесні, після стратифікації. На стратифікацію насіння закладають восени, відразу після заготівлі. Для цього їх змішують із вологим піском і зберігають 5—6 місяців при температурі 4…8 °С. Навесні насіння висівають у підготовлений ґрунт на глибину 3 см. Догляд за посівами зводиться до прополки, розпушуванню ґрунту, поливу й підгодівлі рослин. Одно- і дворічні сіянці готові для посадки на постійне місце.

Вегетативне розмноження. Цей спосіб дозволяє зберегти індивідуальні особливості рослин і швидше одержати посадковий матеріал. Для декоративних форм – це єдиний спосіб розмноження. Придатні як здеревілі, так і зелені черешки. Найкраще вкорінюються черешки, заготовлені з верхньої частини пагона. Зрізують їх у квітні, безпосередньо перед посадкою. Якщо вони заготовлені заздалегідь, то зберігають їх у підвалі прикопаними в сніг або в холодильнику загорненими в поліетиленову плівку.

Для заготівлі черешків вибирають частину однолітнього приросту з добре розвиненими бруньками. Довжина черешків повинна бути не менш 20 см. Для кращого вкорінення нижні кінці черешків – 2-3 см на 12-36 год занурюють у водяний розчин 0,01%-ного гетероауксину. У квітні черешки висаджують у пухкий родючий ґрунт. Для їхнього вкорінення потрібні підвищена вологість і пухкий ґрунт, вільний від бур’янів.

Розмноження зеленими черешками роблять аналогічно розмноженню смородини.

Агротехніка

У садах і палісадниках калину висаджують великомірним посадковим матеріалом. Для посадки саджанців у ряді на відстані 2-4 м одне від одного копають ями 60X60 см, заповнюють їх родючим ґрунтом і вносять по 6-8 кг перегною або торфокомпосту, 200 г суперфосфату й 80 г хлористого калію. У важкі по механічному складі ґрунти додають по 8-10 кг піску. Усі компоненти ретельно перемішують із ґрунтом. Перед посадкою в саджанців вирізують всі хворі й поламані гілки. Після посадки рослин ґрунт рясно поливають із розрахунку два-три цебра на кущ і мульчують торфом або рослинними залишками.

У період росту й розвитку рослин ґрунт тримають у пухкому стані й знищують бур’яни. Для регулярного одержання високих урожаїв рослини щорічно підгодовують. Для цього навесні, перед розпусканням бруньок (звичайно наприкінці квітня), вносять азотні добрива з розрахунку 30 г аміачної селітри на 1 м2 поверхні пристовбурного кола. Другу підгодівлю дають улітку, у середині червня, з розрахунку 10 г аміачної селітри, 15 г подвійного або 30 г простого суперфосфату й 15 г калійної солі на 1 м2 пристовбурного кола. Восени, після збору врожаю, вносять по 15 г подвійного суперфосфату й калійної солі на 1 м2 пристовбурного кола. На кислих ґрунтах один раз в 3-4 роки додають 200-300 г вапна на кущ.

Органічні добрива (гній, перегній або компост) вносять восени, під перекопку, один раз в 3—4 роки з розрахунку 8—10 кг на 1 м2 пристовбурного кола, або в канавки, викопані по проекції крони куща.

Плоди калини розташовуються в основному на однолітніх приростах довжиною 25-40 см, тому кущ формують із шести-семи основних галузей. На плодоносних кущах вирізують ушкоджені, сухі, поламані й загущуючі крону гілки. З віком старі гілки вирізують на кільце або на сильне бічне відгалуження, заміняючи молодими.

Плоди збирають у вересні, зрізуючи суцвіття ножем або секатором, і укладають у кошики або ящики. Свіжі ягоди калини зберігаються довго.

Шкідники  та хвороби

Калину звичайну досить часто ушкоджують комахи, що веде до зниження врожаю, а іноді й до повного його знищення. Хвороби вражають калину рідше й не викликають негативних наслідків.

Найбільшу шкоду наносить їй калиновий листоїд. Ушкоджують листя гусениці бузкового бражника й барбарисова квіткова міль. Калинова листоверка й чорна калинова попелиця згортають листя.

Калина може пошкоджується борошнистою росою, різними видами плямистості листя і бактеріальною плямистістю. Основною умовою, що забезпечує стійкість рослин до захворювань, є дотримання агротехніки, своєчасне внесення добрив, догляд за рослинами, знищення опадаючих листів, прополка бур’янів. Гусениць збирають вручну. З пестицидів використовують найменш отрутні, які можна наносити на поверхню листя у вигляді водяного розчину. Для боротьби з комахами, що ушкоджують листя, застосовують інсектициди.

Борошнисту росу на листах калини знищують 0,5%-ным розчином колоїдної сірки з розрахунку 50 г на 10 л або обпилюють кущі порошковою сіркою. Обробку проводять не менш 3 разів. Перше обпилювання або обприскування починають у другій половині червня, наступні – з інтервалом в 15 днів. Проти плямистості листя калину обприскують розчином 0,5-1%-ний бордоської рідини.

При обробці насаджень ядохімікатами необхідно застосовувати запобіжний захід. На ділянці два – чотири дні не можна проводити ніякі роботи.

У знищенні шкідливих комах велика роль птахів. Тому рекомендується залучати їх на ділянку.

data-matched-content-ui-type="image_sidebyside" data-matched-content-rows-num="2" data-matched-content-columns-num="1" data-ad-format="autorelaxed">

Метки: