МІКРОДОБРИВО

Валеріана лікарська – Valeriana officinalis L.

Ботанічна характеристика. Рід Valeriana на території України об’єднує 13 видів, які відрізняються за морфологічними ознаками та районами поширення.


З лікувальною метою використовують в основному валеріану лікарську (Valeriana officinalis L.), пагорбову (V. collina Czenn), російську (V. rossica P. Sin), блискучу (V. nitida Kreyer), вузьколисту ( V. anqustifolia Tausch), донську (V.  tanaitica Worosch).

Валеріана лікарська – багаторічна трав’яниста рослина родини валеріанових. Кореневище вертикальне, коротке, з густо розміщеними на ньому шнуроподібними коренями до 25-30 см довжиною і 4-5 мм товщиною, має сильний специфічний запах. Стебло прямостояче,  40-200 см заввишки, циліндричне, порожнисте, борозенчасте, голе або опушене. Листки супротивні, непарноперисторозсічені до 25 см довжини і 10 см ширини, з пильчастим краєм сегментів, прикореневі – довгочерешкові, середні – короткочерешкові, верхні – сидячі. Квітки дрібні, неправильні, двостатеві, запашні, зібрані у щитовидні півзонтики на верхівках стебел і пазушних гілок. Чашечка квітки зелена, з малопомітними зубцями, віночок трубчасто-лійкоподібний, білого або блідорожевого забарвлення. Тичинок три, приймочка дво-  або трироздільна, зав’язь нижня, тригнізда. Цвіте у червні-липні. Період від запліднення квітки до повної стиглості насіння складає 8-12 днів. Плід світло-бура або коричнева, гола або опушена із пірчастим чубком на верхівці, видовжено-яйцевидної форми сім’янка, завдовжки 3-4 мм. Маса 1000 насінин – 0,4-0,6 г. Насіння зберігає схожість до 1 року і дозріває нерівномірно. Валеріана належить до так званих ремонтантних рослин, в суцвіттях яких одночасно знаходяться зрілі і незрілі плоди, квітки та бутони.

Поширення. Зустрічається в Європі, Азії, Північній Америці. Росте майже по всій території України на заболочених низинах, по берегах річок і боліт, лучних і різнотравних степах, схилах гір, серед чагарників і узліссях. Основні промислові плантації зосереджені у Полтавській, Вінницькій, Сумській, Хмельницькій та Тернопільській областях.

Застосування. З лікувальною метою застосовують кореневище з коренями (Rhizoma cum radicibus Valerianae), яке містить до 3,5% ефірної олії, вільні ізовалеріанову кислоту і борнеол, борніл, ізовалоріанат, сесквітерпеновий спирт і деякі ефіри, терпеноїди (камфен, лимонен, пінен…), алкалоїди (валерин, хатинін, актинідин), глікозид валерозид, органічні кислоти (мурашина, оцтова, яблучна, стеаринова, пальмітинова), фітостерини, смоли, дубильні речовини, цукри, макроелементи: К, Са, Мg, Fе; мікроелементи: В, Sе, Ni, Аl, Zn, Ва, Mn, V, Сr, Сu, І, Sr,  Рb. Концентрує Se, Fе.

Препарати валеріани використовують для заспокоєння нервової системи при надмірному нервовому збудженні, істерії та епілепсії, при відчуттях тривоги, розумовій перевтомі, головних болях, вегетоневрозах і неврозах серцево-судинної системи, стенокардії, гіпертонії, безсонні, тифі, скарлатині, запаленні легень.

Валеріана входить до складу таких препаратів, як краплі Зеленіна, волокордин, кардіовален, корвалол, валідол, мікстура Кватера.

Біологічні особливості. Валеріані лікарській властива висока екологічна  пластичність. Укорінені сходи і розвинені рослини витримують тривалу нестачу вологи, але для одержання високої врожайності кореневищ її посіви краще розміщувати на пониженнях, достатньо зволожених ділянках.

Насіння валеріани проростає при температурі 3-5°С, а сходи і молоді рослини легко витримують заморозки. Дорослі рослини характеризуються високою зимостійкістю. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у період вегетації 20-25°С.

Щодо світла валеріана також пластична і у фазі 1-2 пар справжніх листків позитивно реагує на притінення, що дозволяє висівати її під покрив озимих і ярих зернових культур.

Кращі ґрунти для вирощування валеріани – структурні, з достатньою кількістю вологи і поживних речовин чорноземи легкого механічного складу, окультурені торфовища. Малопридатні – важкі глинисті, заболочені і перезволожені ґрунти. Сходи з’являються на 12-20 день після сівби. Через 14-20 днів після з’явлення сходів починає формуватися розетка листків. Пізно восени листя відмирає. На другий і послідуючі роки життя відростання валеріани починається при температурі 4-5°С; початок бутонізації через 30-50 днів, цвітіння – 45-57 днів, дозрівання насіння – 90-100 днів.

В перший період вегетації валеріана найбільше потребує фосфору, в другий – азоту і калію.

Технологія вирощування. Кращі попередники – чорний або зайнятий пар, озимі зернові, зернобобові, рання картопля, вовчуг польовий, подорожник великий, мак олійний. Для одержання повних дружніх сходів, знищення бур’янів і збереження вологи повинен бути проведений ретельний обробіток ґрунту в залежності від попередника і строку посіву.

Перед основним обробітком ґрунту вносять 40-50 т/га гною і мінеральні добрива N45Р60К45.

Передпосівний обробіток ґрунту включає культивацію на глибину 5-6 см з одночасним боронуванням, вирівнюванням і коткуванням, або проводиться комбінованими агрегатами ВМП-5,6; РВК-3,6; “Славутич-8,8”, “Комбінатор”, “Європак” та ін.

Сіють валеріану рано навесні, в другій половині липня або під зиму, з одночасним внесенням в рядки суперфосфату в дозі 10-15 кг/га д. р. або нітрофоску, нітроамофоску в дозі 5-7 кг/га д. р., овочевими сівалками СОН-2,8; СКОН-4,2; СО-4,2, устаткованими приладами для сівби дрібного насіння і обмежувачами глибини, з шириною міжрядь 45 см, глибиною заробки насіння 0,5-1,0 см. Норми висіву: 7-8 кг/га стратифікованого насіння при ранньовесняному та літньому строках сівби, 9-10 кг/га сухого свіжозібраного насіння при сівбі під зиму. Оптимальна густота рослин перед збиранням має становити 250-300 тис на гектар.

У післяпосівний період проводять роботи, пов’язані з розпушуванням верхнього шару ґрунту, захистом посівів від бур’янів, шкідників та хвороб.

Догляд за посівами другого року вегетації включає ранньовесняне боронування в 2-4 сліди, дві-три культивації з підживленням N30-45 рослин, підгортання на 5-7 см, коли рослини досягнуть висоти 20-25 см. У фазі масового стеблування обов’язковим є зрізання верхівок (вершкування), яке сприяє суттєвому збільшенню урожаю сировини. Його проводять жатками ЖРС-4,9; ЖВН-6,0; механізмами типу Е-280 або іншою спеціальною технікою на висоті 10-15 см від поверхні ґрунту. Після цього проводять окучування на 5-7 см.

Кореневище з коренями викопують восени (жовтень-листопад) або рано навесні на початку відновлення вегетації. Перед збиранням надземну масу скошують, потім пускають гичкозбиральні машини. Копають коріння валеріанозбиральним комбайном ВК-3 або переобладнаним картоплезбиральним комбайном.

Після збирання корені очищають від землі і швидко, щоб не втрачати екстрактивні речовини, промивають у воді на мийних машинах, потім їх розстеляють під навісом шаром 10-15 см і при активній вентиляції протягом 1-2 діб пров’ялюють, час від часу перегортаючи, щоб вони не запліснявіли і не самозігрілися, потім досушування проводять у спеціальних сушарках при температурі 35-40°С. Висушені корені повинні мати буре забарвлення зовні і біле всередині, сильний валеріановий запах і солодко-гіркуватий смак. Готову сировину зберігають при вологості 14-15%, строк придатності 3 роки. Урожайність сухих коренів 15-25 ц/га.

Насіння валеріани збирають із посівів третього року життя, коли загальний фон посівів набуде жовто-зеленого забарвлення. Квітконосні стебла зрізають, сушать і обмолочують комбайнами. Урожайність 0,5-2,0 ц/га. У звичайних умовах зберігання насіння валеріани швидко втрачає схожість. Уже через 5 місяців вона становить 60-70%, через 10 – 40-50%, а через 12-15 місяців – 0-10%. Тому його слід зберігати у сухому приміщенні у щільно закритій, без доступу повітря тарі.

Сорти: Кардіола, Маун, Україна.

data-matched-content-ui-type="image_sidebyside" data-matched-content-rows-num="2" data-matched-content-columns-num="1" data-ad-format="autorelaxed">

Метки: